Соціальне регулювання юридичної діяльності

     Діяльність юриста регулюється за загальними принципами соціального регулювання, тому розглянемо загальне поняття соціального регулювання. У суспільстві з часу його виникнення існують дві суперечливі тенденції — організації та дезорганізації. За умов дії цих тенденцій збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільства можна досягти шляхом соціальної регуляції, функціями якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства.

  Об'єктивна необхідність соціального регулювання зумовлюється сутністю людського суспільства. Суспільство складається з великої кількості осіб, спільна діяльність яких викликає потребу узгоджувати їх поведінку в усіх сферах суспільного життя, що й досягається за допомогою соціального регулювання.

   Регулювати (у соціальному житті) означає формувати поведінку людей, їх колективів, цілеспрямовано впорядковувати їх. Мета соціального регулювання полягає у приведенні поведінки індивідів, їх груп у відповідність з об'єктивною закономірністю, яка існує у суспільстві, іншими словами — у досягненні оптимально можливого співпадання дій суспільних законів з життєдіяльністю людей, у якій ці закони проявляються. Соціальне регулювання в суспільстві існувало завжди.

     Таким чином, воно має загальний характер щодо системної природи суспільства, суспільної колективної праці людей, потреби у спілкуванні під час трудової діяльності та в побуті, необхідності обмінюватись продуктами матеріальної та духовної діяльності. До засобів соціального регулювання належать такі:надання людині права робити що завгодно, покладання обов'язків виконувати певні дії,заборона виконувати певні дії, існування негативних засобів соціального впливу за невиконання обов'язків і порушення заборони Існують також допоміжні засоби соціального регулювання: рекомендації, заохочення, тобто заходи морального та матеріального стимулювання за виконання певних дій. Основні та допоміжні засоби взаємозумовлені та взаємопов'язані, тому соціальне регулювання є складним суспільним явищем, що має багато аспектів: соціологічних, економічних, психобіологічних та ін. Розрізняють індивідуальне та нормативне соціальне регулювання. Індивідуальне соціальне регулювання досягається шляхом винесення рішень, які приймаються: для кожного конкретного випадку суспільних відносин, конкретного кола осіб чи окремих суб'єктів, одноразового використання.

     Прикладом індивідуального регулювання є вирок суду щодо конкретної особи, яка вчинила хуліганські дії. Нормативне соціальне регулювання на відміну від індивідуального має загальний характер, тобто: належить до виду, групи випадків суспільних відносин, поширюється на визначене коло осіб чи суб'єктів, має багаторазове використання. Прикладом нормативного регулювання є норма права про відповідальність за хуліганство.

Індивідуальне соціальне регулювання має певні переваги: допомагає у вирішенні життєвих проблем з урахуванням особливостей конкретної ситуації, особистих якостей особи, характеру відносин, що виникають. Недоліки індивідуального регулювання проявляються за відсутності нормативного регулювання: кожного разу життєву ситуацію необхідно вирішувати заново, відсутній єдиний загальний порядок, а головне — існують великі можливості для прийняття суб'єктивних рішень. Зазначені недоліки можна ліквідувати за допомогою нормативного регулювання: з прийняттям загальних правил досягається єдиний безперервно діючий порядок у суспільних відносинах; забезпечується приведення поведінки людей до загальних норм, що спричинюються вимогами економіки, соціальним життям загалом; значно зменшуються можливості для сваволі чи випадковості.

  Однак зазначимо, що нормативне регулювання виконує регулюючу дію на суспільні відносини через посередництво індивідуального регулювання, яке, у свою чергу, без нормативного не може існувати, оскільки спочатку створюється модель поведінки, а потім вже на неї орієнтується реальна поведінка конкрет-ного індивіда чи групи індивідів. Нормативне регулювання не можна ототожнювати з правовим регулюванням, яке може бути індивідуальним і тому не належати до нормативного, або нормативно-правовим, тобто бути лише частиною нормативу. Окрім норм права до видів нормативних систем, за допомогою яких здійснюється нормативне регулювання в суспільстві, належать мораль, звичаї, естетичні, релігійні та корпоративні норми.

    Право в кожному суспільстві є обов'язковим, тобто всі члени суспільства повинні виконувати суспільні норми, які існують у правових звичаях, судових прецедентах, законодавстві. Для правових норм характерні текстуальне закріплення, видання і відміна, як правило, в офіційно встановленому порядку компетентними органами держави; забезпечення їх виконання силою закону. Норми права створюють узгоджену систему. Мораль — це нормативна система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Для моральних норм характерні відсутність текстуального закріплення; надання більшого значення внутрішнім мотивам і цілям дій для їх моральної оцінки; забезпечення авторитетів суспільства — колективу чи малої групи; санкції за порушення у вигляді громадського осудження. Звичаї як нормативна система закріплюють історично складені зручні й тому звичні зразки побутової поведінки людей. Оскільки звичаї є звичними правилами поведінки, вони не потребують будь-якої зовнішньої сили, яка б забезпечувала їх регулюючу дію.

   Звичаї не створюють чіткої єдиної системи; вони не взаємопов'язані і регулюють лише окремі суспільні відносини.

     Естетичні норми регулюють поведінку людей виходячи з уявлень про прекрасне і потворне в діях людей, у художній творчості, на виробництві, у побуті, природі. Частково естетичні норми текстуально закріплені як техніко-естетичні вимоги. Наслідки недотримання естетичних норм мають в основному індивідуальний характер.

     Корпоративні норми виробляються об'єднаннями громадян, регулюють суспільні відносини, які існують у цих об'єднаннях, і є обов'язковими тільки для їх членів. У цих нормах часто містяться чіткі деталізовані правила поведінки, закріплені у спеціальних актах, які є визначеними системами.

   Наведені нормативні системи часто переплітаються і доповнюють одна одну. У сукупності вони здійснюють нормативне соціальне регулювання як витоки для індивідуального соціального регулювання.

   

Отже, таким є загальне поняття соціального регулювання. Тепер розглянемо особливості соціального регулювання юридичної діяльності. Соціальне регулювання діяльності юриста передбачає впорядкування поведінки юриста шляхом надання йому прав, повноважень, обов'язків, встановлення заборон, передбачених соціальними нормами. Соціальне регулювання діяльності юриста може бути правовим і неправовим. Правове регулювання здійснюється на основі внутрішніх державних і міжнародних правових актів. Основними внутрішніми державними актами є такі: кримінально-процесуальний кодекс, цивільно-процесуальний кодекс, закон про прокуратуру, закон про адвокатуру, закон про статус суддів. До міжнародних правових актів належать: кодекс поведінки посадових осіб, які забезпечують охорону громадського порядку, деонтологічний кодекс адвокатів та ін. Неправове регулювання здійснюється на основі норм моралі, традицій. Як правове, так і неправове регулювання може бути нормативним та індивідуальним. Індивідуальне регулювання може бути: зовнішнім, яке здійснюється державними органами і громадськими організаціями, внутрішнім , яке здійснює юрист. Індивідуальне регулювання діє на основі природжених психологічних якостей юриста, неправових норм та норм права. При цьому важливе значення мають психологічні якості юриста, що потребує відповідного психологічного професіонального відбору.