Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології

     Нормативно-правова основа вирішення конфліктів є найбільш ефективною, тому що сприяє

подоланню суперечностей законним шляхом, стабілізує ситуацію, породжує загалом визначені правові, політичні, соціальні і економічні наслідки і, що не менш важливо, гарантує прийнятне рішення авторитетом і силою держави і міжнародної спільноти.

     Юридичний конфлікт може виникнути в тих суспільних відносинах, які охоплюються правовим регулюванням або можуть бути надалі врегульовані правом. Саме та сфера суспільних відносин, яка за своїм характером може охоплюватись правовим регулюванням, а не регулюванням нормами моралі, звичаю і іншими соціальними нормами, є підґрунтям юридичного конфлікту.

     З одного боку, юридичний конфлікт виникає у власне правовій сфері, він суто нормативний, а з іншого – юридичний аспект може бути «присутнім» в інших соціальних конфліктах. Будь-який соціальний конфлікт може набувати юридичної форми на певних стадіях свого розвитку. Простий приклад, конфлікт між чоловіком і дружиною набуває юридичної форми коли справа доходить до розлучення.[1]

     У найбільш загальному вигляді юридичний конфлікт можна визначити як різновид соціального конфлікту, основною відмінною ознакою якого є наявність юридичної складової, яка передбачає, що конфлікт: виникає у сфері правового регулювання і долається за допомогою юридичних засобів і технологій; спочатку виникає як соціальний, а не юридичний, проте долається за допомогою юридичних засобів і технологій; спочатку виникає як юридичний, проте долається за допомогою засобів і технологій не правового характеру.

При цьому, важливим є виділення елементів конфлікту, змісту правової природи конфліктів та їх зв’язок з правовими інститутами і категоріями. Перш за все, зупинимось на його мотивації, щодо якої прийнято розрізняти два види конфліктів: так званий «конфлікт інтересів» і «когнітивний конфлікт».

У конфлікті інтересів протистоять цілі, інтереси, а часом і мотиви поведінки людей. Правовий елемент в такому конфлікті може бути виражений з різним ступенем інтенсивності.

Традиційно до елементів юридичного складу відносять об’єкт і об’єктивну сторону. Питання, пов’язані з об’єктом, вважають найскладнішими в теорії конфліктів. У цьому контексті під об’єктом розуміється те, що існує поза суб’єктом, що протистоїть йому в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. Об’єкт є частиною тієї об’єктивної реальності, з якою взаємодіє

суб’єкт. Таке розуміння об’єкту може бути застосовне і щодо юридичного конфлікту.

   

 Об’єкт юридичного конфлікту – це те, на що спрямовано протилежні дії суб’єктів права, те, з приводу чого вони протиборствують. Об’єкт конфлікту в галузі правовідносин, як і в іншій соціальній сфері – це завжди певний ресурс (матеріальна чи духовна цінність). Щоб стати об’єктом юридичного конфлікту, цей ресурс повинен знаходитись в перехрещенні інтересів різних соціальних суб’єктів права, які можливо реалізувати лише у юридичній спосіб.

Слід визначити декілька специфічних моментів, що відображають особливості об’єкту юридичного конфлікту. По-перше, ці об’єкти не повинні обов’язково мати правові ознаки, як, наприклад, предмети власності, але одержати їх законно можливо тільки через юридичну процедуру. По-друге, нерідко в юридичному конфлікті об’єкт має неподільний характер: тобто право на будь-що. Така ситуація вимагає принципово полярних рішень, або юридично закріплених процедур спільного володіння (користування) об’єктом. Нарешті, третє, юридичний конфлікт може фактично і не мати об’єкту, отже це буде безоб’єктний конфлікт.

Оскільки об’єкт конфлікту стосується статусу особи, його інтересів або соціальних цінностей, всі ці елементи можуть бути врегульовані правом, і в цьому випадку сам конфлікт набуває правового аспекту.

     Значне правове наповнення мають конфлікти міжнародного характеру, об’єкти яких звичайно пов’язані з інтересами, що закріплюються нормами міжнародного права або відповідними міждержавними угодами.

     Предметом конфлікту прийнято вважати об’єктивно існуючу проблему, що постає джерелом протистояння між сторонами. В юридичному конфлікті, як і в будь-якому іншому, предмет – це, по суті, головна суперечність, заради розв’язання якої конфліктуючі суб’єкти вступають у боротьбу.

Кваліфікувати юридичний конфлікт досить складно, тому доцільно вважати обов’язковою умовою визнання конфлікту юридичним наявність в його предметі спірного юридичного факту, що простежується в змісті конфліктного інциденту; і далі, можливість розв’язання протиборства сторін за допомогою правових процедур.

     Об’єктивна сторона – зовнішні дії юридичного конфлікту. Конфліктні взаємодії суб’єктів можуть бути як юридично нейтральними, так і юридично значущими. Суб’єкт конфлікту повинен порівнювати свою поведінку з існуючими нормами права, бо, як нами вже зазначалось, згодом цілком може стати учасником кримінального, адміністративного або цивільного процесу – як обвинувачений, потерпілий, позивач або відповідач.[2]

    Об’єктивну сторону конфлікту складають в сукупності зовнішня форма поведінки конфліктуючих сторін, перспективні очевидні наслідки, а також причинно-наслідковий зв’язок між розвитком конфлікту і його наслідками. Попередній аналіз формує думку про визначення як юридичного конфлікту такого протистояння, в якому суперечка безпосередньо пов’язана з правовими

відносинами сторін а, отже, суб’єкти, мотивація їх поведінки, а також об’єкт конфлікту наділені правовими ознаками. Поряд з цим юридичним конфліктом слід визнавати таке протистояння сторін, при якому хоча б один з його елементів характеризується юридичним змістом. Причому, завершення такого протистояння реалізується через вирішення конфлікту юридичними засобами [3].

     Очевидно, що конфлікт можна віднести до юридичних, якщо він має хоча б один елемент, наділений юридичним характером і передбачає обов’язкове вирішення (припинення) його юридичними засобами. Водночас, якщо за своїм характером конфлікт має виключно юридичну природу, його завершення юридичними засобами не є обов’язковим, його і так можна віднести до юридичних, незважаючи на те, що він вирішується неформальними процедурами (наприклад, методом переговорів, посередництва).

     Юридична конфліктологія повинна розглядати юридичний конфлікт як у вузькому, так і в широкому розумінні.

     Юридичний конфлікт у вузькому розумінні безпосередньо пов’язаний з правовими відносинами сторін – це протиборство суб’єктів права з суперечливими правовими інтересами, що виникають у зв’язку зі створенням, реалізацією, застосуванням, зміною, порушенням або тлумаченням права.

     Його предмет і об’єкт, суб’єктивна складова, учасники та мотивація їх поведінки обов’язково повинні мати правові ознаки, а сам юридичний конфлікт, як правило, вирішуватись засобами правової процедури.

     Юридичний конфлікт в широкому розумінні (змішані або перехідні форми) – це будь-який соціальний конфлікт, що має хоча б один елемент, який характеризується юри- дичним змістом (суб’єкти, об’єкт, суб’єктивна сторона (мотивація).

     Отже, будь-який юридичний конфлікт – це конфлікт правовий, але не кожний правовий кон- флікт виявляється, інституціалізується та фіксується в юридичній формі. Базуючись саме на цій позиції, логічним є формулювання такого визначення: правовий конфлікт – це протиборство суб’єктів права з про- тилежним й несумісним розумінням та діями стосовно принципів і норм права, які мають на меті зміну свого статусу та юридичного стану.

Література:

1. Основы конфликтологии: учеб. пособие / А.В. Дмитриев, Ю.Г. Зап- рудский, В.П. Казимирчук, В.Н. Кудрявцев; под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Юрист, 1997. – 198 с.
2. Кудрявцев В.Н. Юридическая конфликтология / В.Н. Кудрявцев // Вестник Российской академии наук. – 1997. – Т. 67. – С. 25–27