Проблема подвійного громадянства є актуальною і водночас цікавою темою для дослідження, оскільки це питання гостро стоїть як перед світовою спільнотою, так і перед українським народом. Серед юристів та науковців світу подвійне громадянство має багато прихильників і ще більше – противників. Держави по-різному ставляться до подвійного громадянства своїх громадян (підданих). Одні розглядають його як безпосередню загрозу національній безпеці та впроваджують різні форми боротьби з цим явищем, інші – використовують усі можливі переваги подвійного громадянства.
За даними неофiцiйної статистики, нинi кiлька сотень тисяч українцiв мають у кишенях паспорти щонайменше двох держав.
За різними даними, в Україні російські паспорти мали від 140 до 350 тисяч українців. Більшість з них проживала у Криму та на Донбасі.
Існують відомості, що кількість українців, що набули угорського громадянства, сягає 80–90 тис. осіб, румунського – до 80 тис. Однак за відомостями газета Nepszabadsag, з посиланням на офіційні дані, за 2011-2012 роки заяв про надання громадянства Угорщини за спрощеною процедурою від громадян України надійшло набагато менше - 8783.
За іншими даними - неофіційно від 5% до 10% українців уже мають паспорт іншої держави, а близько 5 млн перебувають на заробітках за кордоном, які теж у перспективі можуть отримати там громадянство.
Джерело подвійного громадянства криється, зазвичай, у внутрішньому законодавстві кожного з цих двох держав. Подвійне громадянство виникає, тоді як законодавстві немає повного набору обмежувачів, що перешкоджають його виникненню. Для абсолютного запобігання подвійного громадянства таких обмежувачів у законодавстві хоча самого з цих двох держав має бути, принаймні, три: відмови від колишнього громадянства за умови придбання «свого» громадянства; припинення «свого» громадянства як наслідок придбання якогось іншого громадянства; непредставлення «свого» громадянства з народження, якщо вона набуває з народження громадянство будь-якого іноземної держави.
Держави, які виключають подвійного громадянства, в правовідносинах з «подвійними громадянами» виходять, зазвичай, тільки з того що в цих громадян «свого» громадянства. Сучасна практика держав у питаннях застосування інституту подвійного громадянства то, можливо представлена трьома основними формами: а) безумовне визнання права на подвійне громадянство; б) припущення подвійного громадянства за умов, певних національним законодавством; в) заборона подвійного громадянства.
Джерело подвійного громадянства криється у внутрішніх законах кожної країни.
Подвійне громадянство часто має певні негативні наслідки, пов’язані з наданням дипломатичного захисту, військовою та державною службою, сплатою податків тощо. Як правило, кожна з держав, громадянство якої одночасно має певна особа, не звільняє її від військового обов’язку та обов’язку сплачувати податки. Для розв’язання таких проблем може застосовуватися т. з. принцип «ефективного» громадянства, який створює переважний правовий зв’язок біпатрида з тією державою, де особа постійно проживає. Проте навіть застосування цього принципу не усуває усіх колізій, пов’язаних із множинним громадянством.
Найефективнішим способом розв’язання проблем правового статусу поліпатридів є прийняття державами відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів.
Проте слід відзначити, що загальний рівень міжнародно-правового регулювання питань громадянства на основі універсальних норм все ще досить низький. У міжнародному праві вироблено цілий ряд прогресивних норм у сфері громадянства, що носять характер звичаїв та користуються широким або навіть загальним визнанням, але їхня універсальна кодифікація в рамках ООН поки що не здійснена, незважаючи на те, що така необхідність існує, оскільки колізії законів про громадянство різних держав продовжують викликати ускладення у міждержавних відносинах.
Усунення існуючих міждержавних протиріч можливе шляхом розширення – за умови поваги законодавства кожної держави – міжнародного співробітництва у здійсненні соціальних, політичних та особистісних прав людини, до яких саме і відносяться права у сфері громадянства.
Перебування у подвійному громадянстві - це не лише можливість користуватися всіма правами в обох державах, але й необхідність нести подвійне навантаження обов’язків та зобов’язань перед цими державами. До спірних питань подвійного громадянства слід віднести такі: як державі формувати свої збройні сили з осіб з подвійним громадянством; як забезпечити непорушність кордонів, коли на певній території компактно проживають особи з подвійним,громадянством; як забезпечити збереження державної таємниці, якщо її носіями є особи з подвійним громадянством; в якій країні особи з подвійним громадянством мають сплачувати податки та виконувати інші громадянські обов’язки; в якій країні особи з подвійним громадянством мають реалізовувати свої політичні, економічні, трудові та соціальні права; як повинна реагувати країна, якщо особа з подвійним громадянством відмовляється виконувати свої обов’язки, мотивуючи це наявністю у неї громадянства іншої держави; як забезпечити єдність держави, її безпеку, якщо на її території проживає значна частина осіб з подвійним громадянством
Залежно від функціональної спрямованості можна виділити три основні види міжнародних договорів, спрямованих на врегулювання питань множинного громадянства:
1) договори, спрямовані на взаємне визнання права громадян на множинне (як правило, подвійне) громадянство та врегулювання питань, що при цьому виникають.
2) договори, спрямовані на ліквідацію множинного громадянства як явища.
3) договори, які не забороняють множинне громадянство, але спрямовані на подолання його негативних наслідків
Сьогодні міжнародно-правова практика йде шляхом застосування критерію "ефективного громадянства", тобто віддання переваги громадянству тієї держави, в якій особа звичайно користується своїми політичними, економічними, соціальними і культурними правами. Але й цей критерій не можна поширити на нею сферу питань подвійного громадянства. Міжнародний Суд ООНІ застосував його в 1955 р. у справі Ноттсбома для вирішення питань дипломатичного захисту біпатрида, Міжнародний Суд ООН (ст. З Статуту), Комісія міжнародного права (ст. 2 Положення) та низка інших органів і організацій — для визначення порядку обрання їхніх членів. Певні розробки є у вирішенні питань військової служби біпатридів, з яких укладено численні двосторонні міжнародні договори. Але в цілому ця проблема залишається актуальною. (Останніми роками деякі держави навіть принципово змінили своє ставлення до проблем подвійного громадянства: від рішучого не сприйняття до законодавчого схвалення.
Немає коментарів:
Дописати коментар